Мої роботи

Управління освіти і науки Сумської обласної державної адміністрації

Міністерство освіти і науки України

СУМСЬКИЙ ОБЛАСНИЙ ІНСТИТУТ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ

Кафедра психології

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ТВОРЧОЇ ОСОБИСТОСТІ

Випускна творча робота

слухача курсів вчителів української мови та літератури (24.03.2014 09.09.2014),

вчителя української мови та літератури

ШСШ І-ІІІ ступенів № 1 м. Шостка

Вареник Олександри Петрівни

Науковий керівник:

канд. психол. наук, доцент

Панченко Світлана Миколаївна

Суми - 2014

ПЛАН

ВСТУП...................................................................................................	3
РОЗДІЛ 1. ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНИЙ АНАЛІЗ СУЧАСНОГО СТАНУ ДОСЛІДЖЕНЬ З ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ ТВОРЧИХ ЗДІБНОСТЕЙ УЧНІВ....................................................................	5
1.1 Поняття творчості..................................................................................	5
1.2 Проблемні задачі як засіб розвитку творчих здібностей учнів...........	11
РОЗДІЛ 2. МЕТОДИ І ПРИЙОМИ РОБОТИ З УЧНЯМИ ДЛЯ РОЗВИТКУ ТВОРЧИХ ЗДІБНОСТЕЙ...........................................................	13
2.1 Сучасні технології навчання.......................................................................	14
2.2 Основні педагогічні завдання.....................................................................	17
РОЗДІЛ 3. ЗАГАЛЬНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО РОЗВИТКУ ТВОРЧОСТІ В УЧНІВ ТА ВИМОГИ ДО ОСОБИСТОСТІ ВИКЛАДАЧА...................................................................................................	19
3.1. Вимоги до організації навчання...............................................................	19
3.2. Вимоги до змісту навчання....................................................................	21
3.3. Основні прийоми та методи стимулювання творчої діяльності учнів	22
3.4. Вимоги до особистості викладача.............................................................	25
ВИСНОВКИ ..........................................................................................	30
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ .............................................	33
ДОДАТКИ ..................................................................................................	35

ВСТУП

Будьте самі шукачами, дослідниками.

Якщо не буде вогника у вас,

вам ніколи не запалити його в інших.

В.О. Сухомлинський

Що найважливіше в учительській праці? Знати дитину. Легше любити увесь світ, ніж одну дитину. Виховання лише тоді стає реальною силою, коли воно ґрунтується на вірі в дитину. Творча праця, захоплення улюбленою справою - найвірніший шлях до серця дитини.

Кожен учитель по-особливому усвідомлює своє високе призначення, необхідність думати, творити щомиті.

В період бурхливого науково-технічного розвитку, швидкого росту наукових знань і їх широкого застосування у виробництві однією з головних задач навчання стає розвиток творчого мислення, пізнавальних здібностей учнів, вміння самостійно поповнювати знання. Розв'язання цієї задачі органічно пов'язано з активізацією навчання, з розробкою систем методів і прийомів навчання, які спрямовані на формування пізнавальної активності учнів, засвоєння ними навчального матеріалу, розвиток інтелектуальних здібностей учнів і вміння працювати з сучасною технікою. Це означає, що розвиток змісту і організація процесу навчання повинні здійснюватись на основі діяльнісного підходу і гуманітаризації процесу навчання. Це, крім іншого, означає, що в методиці повинен бути здійснений кардинальний перехід від інформаційно-пояснювального підходу, орієнтованого на передачу готових знань, до діяльного підходу, спрямованого не тільки на засвоєння знань, а на розвиток пізнавальних сил і творчих здібностей учнів. Адже діяльність є основним фактором розвитку і самовизначення особистості. На розвиток творчих здібностей учнів орієнтують всі відомі європейські освітні центри.

В наш час змінюються погляди на освіту і процес навчання. Вносяться корективи до програм з різних предметів. Механічне заучування матеріалу стало поступатись осмисленню основних ідей та законів. Новими формами збагатилась позаурочна робота з предметів: державного та міжнародного рівня стали проводитись конкурси учнівських наукових робіт, конкурси-захисти науково-дослідницьких робіт, турніри, олімпіади, конкурси, тощо. Все це є досить актуальним і потребує нашої уваги.

Творчість становить інтерес для таких наук як – філософія, психологія, соціологія й ін. Природне бажання і потреба людини внести свій внесок у благо суспільства, а також потреба в самореалізації, надає особистості можливість прожити прекрасну і повну гармонію життя, можливість жити в століттях у своїх утворах і спадщині, яка залишиться нащадкам.  Проблема формування творчої особистості, пошук ефективних шляхів розкриття творчого потенціалу відноситься до універсальних проблем гуманістичної психології та зберігає  свою актуальність на сучасному етапі суспільного розвитку. Розкриття творчого потенціалу має значення з точки зору буттєвих цінностей особистості, її психологічного здоров’я, сприяючи  процесу самоактуалізації.

Якість навчально–виховної роботи зростатиме за умови урізноманітнення вчителем форм і методів навчання,  добору високоякісного дидактичного матеріалу, підвищення вимогливості до рівня знань учнів. Учитель зобов’язаний навчити школярів систематично і послідовно працювати як під час уроку, так і в позаурочний час, бо самостійна робота не тільки активізує навчально–пізнавальну діяльність, а й розвиває творче мислення, формує уміння й навички свідомо набувати знання.

Вважаю, що в кожній дитині природно закладений певний творчий потенціал. Надзвичайно важливо навчити дитину бачити прекрасне, тонко сприймати навколишній світ, правильно й образно висловлювати думку.

За словами В.О Сухомлинського: «Творчість – це невід’ємні ниточки, що з’єднують серце. Щоб людина благотворно впливала на людину,  затверджуйте в духовному житті колективу й особистості творчість».

РОЗДІЛ 1. ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНИЙ АНАЛІЗ СУЧАСНОГО СТАНУ ДОСЛІДЖЕНЬ З ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ ТВОРЧИХ ЗДІБНОСТЕЙ УЧНІВ

1.1 Поняття творчості

Проблема творчості стала в наші дні самою актуальною, тому що саме творчі люди створюють нове, неповторне у всіх сферах людської діяльності. Розвиток креативності учнів в процесі шкільного життя здобуває одне з найважливіших значень.

Слово «творчість» в останні десятиліття входить до множини найбільш вживаних слів фахівцями різних галузей. Але, як свідчить практика, використовується воно не завжди коректно. Очевидно, що проблема розвитку творчих здібностей учнів не може бути розв'язана без чіткого розуміння поняття творчості.

Питання розвитку творчих здібностей учнів є досить актуальним на сучасному етапі становлення гуманітарної освіти. Наукові дослідження свідчать, що дана проблема є складною й багатоаспектною.

Проблема творчості з давніх-давен цікавила таких філософів, як Платон, Арістотель, Августин, Гегель, Песталоцці та ін.

Визначенню фундаментальних механізмів функціонування творчих здібностей та мислення, їх рівня й процесів розвитку присвячені наукові дослідження А. Брушлинського, С. Рубінштейна, O. Тихомирова та ін.

Питанню розвитку творчої особистості присвятили свої праці такі вчені, як А. Лук (психологія творчості, мислення і творчість), Я. Пономарьов (знання, розумовий розвиток, психологія творчості і педагогіка, мислення і творчість), А. Матюшкін (проблемні ситуації в мисленні та навчанні), П. Енгельмейер (теорія творчості, творча особистість та творче середовище), В. Моляко (психологія творчості).

Предметом наукових досліджень О. Аматьєва, Е. Бєлкіної, А. Богуш, Н. Ветлугіної, Н. Гавриш, О. Дронової, Т. Комарової, Т. Козакової, О. Ушакової та інших авторів стала проблема розвитку мовленнєвих творчих здібностей.

Феномен творчості завжди привертав увагу дослідників як найважливіший компонент соціальної культури. Творчість - це позитивно спрямована діяльність, каталізатор прогресивних змін у суспільстві, культурі, це багатогранне поняття, що пронизує всі сторони діяльності особистості й проявляється в усіх напрямках життєвої практики.

Життя доводить, що в складних умовах, які постійно змінюються, найкраще орієнтується, приймає рішення, працює людина творча, креативна, яка може самостійно вийти за межі «стандартизованого набору» знань, умінь і навичок, здатна до генерування і використання нового.

Відомо, що індивід, який мислить творчо, - головна рушійна сила соціальних та духовних трансформацій. Саме тому однією з головних цілей сучасної освіти, що забезпечує ефективну інтеграцію дитини у суспільство, є формування установки на творчу діяльність, орієнтування її на самовизначення та самоактуалізацію.

Численні наукові досягнення різних часів свідчать про безмежні креативні можливості шкільного віку, тому провідна психолого–педагогічна проблема виявляється в тому, щоб створити ці сприятливі умови стимулювання та спрямувати розвиток творчих задатків особистості у потрібне русло.

У сучасній вітчизняній та світовій психології проблема творчих здібностей розвивається в декількох напрямках. Прихильники першого напрямку (Г. Айзенк, Л. Венгер, М. Веракса, М. Лейтес, Р. Стернберг та ін.) співвідносять творчі здібності з максимальним рівнем розвитку розумових здібностей. Представники іншого напрямку визначають загальні здібності до переконструювання здобутого раніше досвіду як творчість. Інші вчені протиставляють творчість репродуктивній діяльності й особливий акцент роблять на активності безсвідомого. Його механізм визначається як взаємодія активного, домінуючого, безсвідомого з пасивною, субдомінантною свідомістю (О. Кучерявий, Я. Пономарьов та ін.).

Ще одна група вчених розглядає творчі здібності, які усвідомлюються ними як інтегральна якість особистості, що об'єднує когнітивну й особистісну сфери і виявляється при дозріванні багатьох психічних структур особистості (Д. Богоявленська, Г. Костюк, А. Маслоу, В. Шадриков, В. Ямницький та ін.). Учені наполягають саме на розвитку творчої особистості, не обмежуючись творчими здібностями. В основі творчості, на думку В. Шадрикова, лежить особлива категорія здібностей - духовні, у яких він вбачає цілісну сутність, інтегральний прояв інтелекту і духовності людини. У цій новій сутності інтелект має інструментальний характер. Автор доводить, що в духовних здібностях проявляється особистість, сутність індивідуальності людини.

Здійснивши аналіз поглядів дослідників щодо трактування феномена «творчість», подаю у зведеній таблиці.

Таблиця 1. Підходи науковців до визначення поняття «творчість»

Визначення поняття «творчості»	Автор
Процес людської діяльності, що створює якісно нові матеріальні і духовні цінності.	Філософський словник
Механізм продуктивного розвитку, новизна не є вирішальним критерієм творчості.	Я. Пономарьов
Мислительна і практична діяльність, результатом якої є створення оригінальних, неповторних цінностей, встановлення нових фактів, властивостей, закономірностей, а також методів дослідження і перетворення матеріального світу та духовної культури. Певні індивідуально-психологічні особливості,  що відрізняють одну людину від іншої, які не зводяться до наявного вже у людини запасу навичок і знань, а обумовлюють легкість і швидкість їх набуття.	А. Спіркін
Інтелектуальна активність, яка поєднує в собі два компоненти: пізнавальний (загальні розумові здібності) та мотиваційний; критерієм прояву творчості є характер виконання людиною пропонованих йому розумових завдань.	В. Шадриков
Здатність дивуватися і пізнавати, вміння знаходити рішення в нестандартних ситуаціях, націленість на відкриття нового і здатність до глибокого усвідомлення свого досвіду.	О. Мотков
Синтез властивостей і риси характеру, які характеризують ступінь їх відповідності вимогам певного виду навчально-творчої діяльності та які обумовлюють рівень результативності цієї діяльності.	О. Музика
Індивідуально- психологічні особливості індивіді, які мають відношення до успішного виконання будь-якої діяльності, але не зводяться до знань, умінь, навичок, які вже вироблені у школяра	О. Тихомиров

Як бачимо, у результаті аналізу філософської, науково-педагогічної та методичної літератури, єдиного трактування немає, що пояснюється складністю та багатоаспектністю даного поняття.

Аналіз наукової літератури дозволив сформулювати визначення творчості як самостійної, високоорганізованої, мотивованої діяльності, спрямованої на досягнення високого рівня реалізації нових оригінальних підходів, шляхів і способів вирішення завдань.

Пошук інноваційних шляхів завжди трудомісткий і вимагає від учителя багато часу і творчості. Але досягнутий рівень розвитку дітей є головною нагородою в діяльності будь-якого педагога: підвищення інтересу до предмета, реальна оцінка учнями своїх можливостей, зниження психологічної напруги на уроках, створення позитивної атмосфери, підвищення якості знань і активності учнів.

Розвиток творчих здібностей учнів можливий, за умови дотримання певних принципів та врахування необхідних компонентів. Крім того, вільна атмосфера на уроці, відсутність авторитарності, почуття довіри та поваги до учнів з боку вчителя, високий рівень пізнавальних інтересів серед учнівського колективу, використання ігрових технологій та інтерактивних методів навчання, виконання суб'єктивно-творчих вправ, урахування інтересів та можливостей кожного учня безумовно стануть суттєвими допоміжними детермінантами розвитку креативності.

Таблиця. 2. Модель розвитку творчих здібностей

Відомим є той факт, що в основі розвитку обдарованої особистості лежить розвиток її здібностей. На певному рівні сформованості здібностей до тієї чи іншої діяльності виникають і починають розвиватися творчі здібності. Поряд із стандартними завданнями учням слід пропонувати такі, які вимагають креативного мислення, творчих пошуків, оригінальності, винахідливості. У зв'язку з цим однією з важливих умов забезпечення розвитку творчих задатків підростаючого покоління на уроках є використання інтерактивних методів та технологій творчого спрямування. Упевнена, що творчі завдання допомагають учителю розвинути в учнів пізнавальні процеси – пам’ять, увагу, уяву, логічне мислення. Усі завдання творчого характеру повинні бути розраховані на пошукову діяльність учнів, креативне застосування набутих знань, сприяти розвитку гнучкості й широти мислення.

Проблема цілеспрямованої підготовки до творчої діяльності учнів складна і багатогранна. Це обумовлено тим, що творча діяльність пов'язана з багатьма сторонами навчального процесу, виступаючи одночасно як мета (у плані формування особистості), і як результат, обумовлений певним способом організації навчальної діяльності учнів, та як засіб підвищення ефективності процесу навчання. Учитель у своїй роботі повинен використовувати методи та технології, які допоможуть виявити індивідуальні особливості учнів, намітити перспективи подальшого розвитку творчого потенціалу кожної дитини, зробити навчання більш захоплюючим та цікавим.

Уроки української мови та літератури, мабуть, як ніякі інші, відкривають можливості для розвитку креативних здібностей. Стратегічним принципом розвиваючого навчання, що випливає з об'єктивної закономірності засвоєння рідної мови, є принцип розвитку творчих лінгвістичних здібностей. Цілком погоджуюсь з думкою відомого мовознавця О. Потебні, який зазначав, що мова - не засіб вираження готової думки, а засіб її творення. Переконана, що на уроках української мови необхідно розвивати творчу активність учнів у рамках цього предмета (сприяти свідомому оволодінню багатством рідної мови й розвитку мовлення), а також стимулювати розвиток особистості учня та прагнення до творчості.

Уроки літератури насамперед вимагають атмосфери креативності, оскільки акт осягнення мистецтва немислимий без особистісного включення, без творчої спрямованості.

«Творчість, - пише М. М. Амосов, - це створення нових моделей та втілення їх через функціональну активність в матеріальні речі або ж у матеріальні моделі - книги, малюнки і т. д».

Н. Роджерс, яка займається експресивною терапією, прагнення людини творити пояснює тим, що "творчість подібна волі, спробувавши її одного разу, ти вже ніколи більше не зможеш жити без неї. Це трансформуючий, цілісний процес. Коли накладаються обмеження на нашу творчість, ми хворіємо, стаємо напруженими, тупіємо".

Отже, у кожній дитині від природи закладений певний творчий потенціал. Виявити здібності, розвинути їх якомога повніше - таке завдання повинен ставити перед собою кожен педагог. Надзвичайно важливо навчити бачити прекрасне, тонко сприймати навколишній світ, правильно й образно висловлювати думки. Крім того, варто пам'ятати, що успіх у розвитку творчих здібностей учнів матиме той вчитель, який сам є творчою особистістю.

1.2 Проблемні задачі як засіб розвитку творчих здібностей учнів

У сучасних умовах проблемі творчості і творчих здібностей особистості приділяють увагу педагоги, соціологи, психологи. Вітчизняні психологи переконливо довели, що задатки творчої здібності властиві будь-якій людині, будь-якій дитині. Не менш важливим є висновок психолого-педагогічної науки про те, що творчі здібності необхідно розвивати з раннього віку. Якщо ж дитину з перших років не привчати до творчої діяльності, то втрати від цього важко буде виправити в наступні роки. Отже, розвитку творчих здібностей дітей слід приділяти увагу з раннього дитинства.

Учені стверджують, що найбільш сприятливі умови для розвитку творчих здібностей створюються у процесі праці. Основна праця дітей – навчання. Цілком закономірно, що для виховання в учнів творчих рис їх навчання треба зробити творчим. На жаль, у школах переважає репродуктивне навчання. Цей процес часто являє собою передачу інформації від учителя до учнів. Учитель подає готові знання, а учні пасивно їх запам’ятовують, і чим точніше на наступних уроках вони відтворюють одержані в готовому вигляді знання, тим краще вони «встигають». Але репродуктивно набуті знання й уміння не знаходять застосування на практиці. Учителі рідко залучають дітей до розв’язання творчих задач, створюють проблемні ситуації, організовують творчі експерименти.

Процес навчання у школі має бути спрямований не тільки на набуття учнями певних знань та вмінь, а й на формування в них інтересу і здібностей до певної діяльності, зокрема навчальної. Учні мають постійно вчитися застосовувати на практиці свої знання і вміння.

Разом з теоретичними задачами вчитель повинен використовувати і практичні задачі, які можна використати у матеріалі. Це, безумовно, правильно, оскільки практична перевірка теоретичного рішення забезпечує закріплення його у пам’яті, формує в учнів упевненість у важливості і необхідності теоретичних знань та своєї праці. Але, на жаль, використання творчих задач ще не набуло широкого застосування у практиці навчання. Інколи вчителі додатково пропонують учням, які раніше за інших виконали завдання, окремі вправи.

У формуванні знань і вмінь важливу роль відіграє систематичний контроль за діями і операціями учнів із зазначенням помилок і досягнень. Але успішність пошуку правильних засобів виконання тих чи інших дій залежить не тільки від зовнішнього контролю та оцінки, але й від самоконтролю. На засвоєння нових умінь великий вплив мають попередній досвід та знання. Чим більша в школяра база попередніх знань, тим швидше він оволодіє новими вміннями та пристосується до роботи в нових умовах, до вирішення нових творчих задач. Творчий характер задачі залежить від підготовки до розв’язання подібних завдань. Якщо учень не володіє необхідним мінімумом інформації або не може використати на практиці, то задача для нього стає не творчою, а просто непосильною.

Таким чином, для розвитку в учнів творчих здібностей учитель повинен максимально активізувати їх розумову діяльність. Учитель використовує проблемні ситуації, для розв’язання яких учням необхідно застосовувати набуті знання та вміння в нових конкретних умовах. Цей методичний прийом дозволяє залучати до розв’язання проблеми весь клас. Тобто учням необхідно вибрати з набутої системи знань ті, які дозволять успішно вирішити поставлену задачу. Аналіз проблемної ситуації, використання раніше засвоєних та нових знань (довідкова література) дозволяє учням успішно розв’язувати проблемні задачі, а отже, розвивати їхні творчі здібності.

РОЗДІЛ 2. МЕТОДИ І ПРИЙОМИ РОБОТИ З УЧНЯМИ ДЛЯ РОЗВИТКУ ТВОРЧИХ ЗДІБНОСТЕЙ

У сучасній освіті гостро стоїть проблема творчого розвитку особистості. Кожна цивілізована країна дбає про творчий потенціал суспільства взагалі й кожної людини зокрема. Все це разом пов’язане із рівнем загальної освіти, увагою до розвитку творчих можливостей особистості, створення умов для її творчої пошукової, дослідницької реалізації.

У нинішньому стрімко мінливому світі молодь повинна мати вміння надавати відповідний контекст новим ідеям і знанням, оцінювати сучасні знахідки та відкидати знецінену інформацію. Учні повинні усвідомлювати – критично, творчо та плідно – ту частину відомостей, з якою вони стикаються. Щоб добре орієнтуватись у великому потоці інформації, сучасна молодь повинна вміти застосовувати ряд практичних умінь та навичок, творчого, практичного мислення, що дозволить ефективно переробляти інформацію в значущі ідеї, які з успіхом можна використовувати на практиці.

Працюючи над проблемою розвитку творчих здібностей, вчитель ставить перед собою такі завдання:

·          розвиток розумових здібностей особистості та творчого оволодіння знаннями, навичками, вміннями;

·          формування досвіду творчої діяльності учнів, емоційно – ціннісного ставлення до світу;

·          виховання свідомої особистості з громадянською позицією, здатної до толерантності в спілкуванні, готової до професійного самовизначення, конкретного вибору свого місця в житті;

·          створення атмосфери співробітництва, взаємодії вчителя та учня.

Розвивати творчі здібності можна по-різному. Окремі учні (обдаровані) переважно самостійно тренують свої задатки, щоб розвинути їх у здібності, і удосконалюють свої здібності, щоб вони стали творчими. Але для розвитку творчих здібностей більшості школярів важливою є саме роль учителя. Завдання педагога – управляти процесами творчого пошуку, йдучи від простого до складного: створювати ситуації, що сприяють творчій активності та спрямованості школяра, розвивати його уяву, асоціативне мислення, здатність розуміти закономірності, прагнення постійно вдосконалюватися, розв’язувати дедалі складніші творчі завдання.

Найефективнішим засобом досягнення мети є інноваційні технології навчання. Інноваційний підхід забезпечує позитивну мотивацію здобуття знань, активне функціонування інтелектуальних і вольових  сфер, сприяє розвитку творчої особистості.

2.1 Сучасні технології навчання

Створення ситуації успіху, сприятливих умов для повноцінної діяльності кожної дитини – основна мета, що покладена в основу інноваційних технологій навчання. Багато з них варті уваги сучасного педагога, який прагне дати якісний рівень знань, зробити урок цікавим, досягти максимального взаєморозуміння й співпраці між учителем та учнем.

У педагогічній практиці вчителі випробовують окремі елементи таких сучасних технологій навчання:

·          Проектне навчання;

·          Інтерактивна технологія;

·          Особистісно зорієнтоване навчання.

Для того, щоб сучасні технології принесли бажаний результат, треба знати  методику кожної з освітніх технологій і використовувати на своїх уроках залежно від теми, мети вивченого матеріалу, а також типу уроку.

Незважаючи на розмаїття нововведень, основною формою організації навчальної діяльності залишається урок. Яким же повинен він бути?

Сучасний урок – це урок демократичний. Для такого уроку характерними ознаками є :

·          підготовка не теоретиків, а гуманних освічених людей;

·          навчання не словом, а справою;

·          проведення його не для  учнів, а разом з ними;

·          спрямування діяльності не на клас в цілому, а на особистість кожного учня;

·          забезпечення повного засвоєння навчального матеріалу на уроці.

Саме уникненню багатьох недоліків у підготовці до уроку допомагає чітке використання методики тієї чи іншої технології, суттєвою особливістю якої є протиставлення довільних дій чіткому алгоритму, системі логічного вмотивованих дій, послідовному переходу від одного елемента до іншого.

Глибокі теоретичні знання

Ретельна підготовка уроку

Ефективний урок

Складові успішного уроку можна зобразити так :

Творчий підхід учителя

 

У народі кажуть: «Щаслива та людина, яка має ясний і гострий розум, двічі талановита та, яка має ще й добру душу. І необхідно благословити ту, в якої зворушливий розум і серце людське.»

На кожному уроці треба виховувати в учнів стійку позитивну мотивацію навчальної діяльності як важливий фактор формування творчої активності особистості. За словами Г.О. Пулліна, «Урок – це перше вогнище, зігрівшись біля якого, людина прагне стати мислителем».

Формування творчих здібностей учнів сприяє їхньому всебічному розвитку. Це виражається за допомогою понять з префіксом само-: самовиховання, самоосвіта, самоспостереження, самовдосконалення, саморозкриття, самопізнання тощо.

Один із принципів, на яких ґрунтується модернізація в Україні, - гуманізація. Це перетворення навчально-виховного процесу, яке спрямоване на формування в учнів поглядів на людину як на найвищу цінність. Це поширення ідей гуманізму на зміст, форми і методи навчання, забезпечення освітніх процесів вільного й всебічного розвитку особистості, її активної участі в житті суспільства.

Принципи гуманізації були закладені В.О. Сухомлинським:

·          пізнання багатогранності дитини;

·          віра в неповторність і талант дитини;

·          визнання природного оптимізму дитини;

·          обережне звернення до душі й розуму дитини, виховання самоповаги учнів;

·          захист людської природи, її духовного багатства;

·          утвердження краси в природі й людини.

Плин часу лишає відбиток на людині, впливає на її світогляд, переконання. Тому будувати урок треба так, щоб учень міг відверто висловити думку: правильну чи не правильну, але власну.

Інтеграція в сучасне суспільство й пошук свого місця в житті вимагають дедалі більших зусиль для кожної людини. Сьогодні тільки той може повноцінно діяти в мінливому світі, хто здатний зробити вибір, ухвалити самостійне рішення. Сучасна школа має навчити дитину повноцінно діяти в сучасному світі. Як зазначено в Державному стандарті базової й повної середньої освіти, мета освітньої галузі «Мова й література» - формування комунікативної й літературної компетенції, що базується на знаннях, уміннях пізнавального й творчого типу, соціальних навичках, світоглядних переконаннях.

Отже, відповідно до вимог суспільства зміст освіти доцільно переорієнтувати на набуття життєвих компетентностей і на створення ефективних механізмів їх запровадження.

Важливою комунікативно-креативною якістю вчителя є вміння мотивувати творчість учнів, пробуджувати в них бажання діяти оригінально, цікаво. Воно дає змогу стимулювати учнів до творчого здобуття знань і заперечення стереотипів та звичних схем діяльності, сприяти становленню самостійної творчості школярів у різних сферах життя.

Вчитель повинен систематично підвищувати свою педагогічну кваліфікацію з метою збагачення власної педагогічної стратегії новими досконалими методами і засобами навчання, удосконалювати навички самоосвітньої діяльності; постійно вивчати державні нормативні документи, методичні рекомендації.

2.2 Основні педагогічні завдання

Основним педагогічним завданням є формування творчої успішної особистості, а саме:

·          компетентної;

·          соціально орієнтованої;

·          національно свідомої;

·          комунікативної;

·          інтелектуально розвиненої.

На уроках вчитель повинен забезпечити стабільну навчально-пізнавальну атмосферу в класі, пропонувати учням тестові та різнорівневі завдання, комунікативно-ситуативні вправи, завдання творчого характеру, конструювання діалогів; формувати компетенцію учнів, мотивувати пізнавальну й самоосвітню діяльність школярів, прищеплювати любов до рідної мови; спонукати до розмірковування, порівняння, узагальнення, вчити висловлювати власні думки й оцінки, презентувати власні асоціації.

Такі види діяльності дають позитивні результати, створюють сприятливі умови для повноцінної діяльності кожної дитини, ситуацію успіху, працюють на забезпечення якості освіти.

Вчитель повинен постійно поглиблювати свої знання, опрацьовувати додаткову літературу, привчати до цього і своїх учнів. Прагнути донести до них таку аксіому – підручник не являється єдиним джерелом знань, тому варто вивчати різні погляди на проблему із посібників, словників, довідників.    

Взявши за основу створення психологічного комфорту та активну взаємодію в процесі  навчання, треба керуватися такими принципами:

·          головним є не предмет, якому я навчаю, а особистість, яку формую;

·          кожна людина знайде своє місце в житті, якщо навчиться всьому, що необхідно для реалізації її планів;

·          кожна думка, висловлена учнем, має право на існування й варта уваги.

Ідеал сучасного навчання – особистість із гнучким розумом, зі швидкою реакцією на все нове, з ідеальними комунікативними здібностями. Тому такі форми роботи, як рольові ігри, вільне письмо, словесне малювання, дослідницька діяльність, захист проектів, представлення презентацій сприяють загальному розвитку учнів, здатних комунікативно виправдано користуватися засобами рідної мови.

На мою думку, види уроків, які вчитель впроваджує у своїй роботі, допомагають відійти від стандарту, підштовхнути учня до власного, неповторного, індивідуального, особливого погляду на життя. Це, як правило,

·          уроки - відкриття,

·          уроки –  дослідження,

·          уроки – ділові ігри,

·          уроки – подорожі,

·          уроки – погляди в історію,

·          уроки – практикуми;

·          уроки – вибори;

·          уроки – лінгвістичні проекти;

·          уроки – роздуми.

На таких уроках створюється ситуація довіри та успіху, і за таких обставин дитина розкривається, може повірити у свої можливості, реалізуватися як творча особистість, сміливо продемонструвати свої здібності.

І як результат: учень-випускник не тільки володіє знаннями, уміннями та навичками з предмета, але й уміє формулювати власну точку зору, відстоювати свою позицію, співпрацювати в групі, колективі, мати коло однодумців, бути комунікабельною, толерантною особистістю.

Ретельно треба готуватись до кожного уроку, продумувати хід уроку, добирати ефективні методи та прийоми. Допомагають у цьому сучасні технології.

Так, новий матеріал можна подати учням у вигляді блок-схем, таблиць, малюнків, пірамід і т.п. Починаючи вивчення теми, з учнями індивідуально, в групах чи фронтально слід обговорити, проаналізувати навчальний матеріал. Основні поняття з теми зафіксувати в опорних конспектах, а потім засвоїти шляхом неодноразового повторення, добираючи  приклади.

РОЗДІЛ 3. ЗАГАЛЬНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО РОЗВИТКУ ТВОРЧОСТІ В УЧНІВ ТА ВИМОГИ ДО ОСОБИСТОСТІ ВИКЛАДАЧА

3.1. Вимоги до організації навчання

Звичайно для розвитку творчих здібностей учня організація навчання повинна відповідати певним вимогам, які включають в себе наступне.

1. Одна з перших педагогічних вимог, що пред'являються до процесу навчання стосовно розвитку творчого мислення полягає в тому, щоб у жодному випадку не пригнічувати інтуїцію учня. Часто зустрічаються педагогічні ситуації, коли учень виказує здогадку або припущення, одержує осуд від вчителя за те, що не може логічно обґрунтувати їх.

2. Друга полягає у формуванні в учня впевненості в своїх силах, віри в свою здатність вирішити задачу. Той, хто не вірить в себе, вже приречений на неуспіх. Зрозуміло, ця віра повинна бути обґрунтованою, але важливо зрозуміти, що переоцінка своїх можливостей учнем менш небезпечна, ніж недооцінка.

3. В процесі навчання бажано максимально використовувати позитивні емоції (здивування, радощі, симпатії, переживання успіху і т. п.). Негативні емоції пригнічують прояви творчого мислення.

4. Необхідно всемірно стимулювати прагнення учня до самостійного вибору цілей, задач і засобів їх рішення. Людина, яка не звикла діяти самостійно, брати на себе відповідальність за ухвалені рішення, втрачає здатність до творчої діяльності.

5. Слід в досить широких межах заохочувати схильність до ризикованої поведінки. Дослідження показують, що схильність до ризику — одна з фундаментальних рис творчої діяльності.

6. Найважливіше завдання викладача — не допускати формування конформного мислення, боротися з тим, що погоджується і орієнтується на думку більшості. Викладач може дозволити собі створити штучну педагогічну ситуацію, в якій учень, що демонструє дуже високий рівень конформізму, потрапляє в ніякове положення: бездумно підтримавши явно абсурдну точку зору тільки тому, що за неї висловилася більшість інших учасників дискусії. Зрозуміло, тут необхідні відчуття міри і такт, щоб не принизити «конформіста».

7. Розвивати уяву і не пригнічувати схильність до фантазування, навіть якщо воно іноді граничить з «видачею» вигадки за істину.

8. Формувати чутливість до суперечностей, уміння знаходити і свідомо формулювати їх. При цьому сама суперечність, навіть формально-логічна, зовсім не повинна ототожнюватися з помилкою, яку просто треба виправити. Основна роль суперечностей в розумовій діяльності полягає в їх здатності служити джерелом нових питань і гіпотез.

9. Частіше використовувати в навчанні задачі так званого відкритого типу, коли відсутнє одне правильне рішення, яке залишається тільки знайти або вгадати. Саме по собі тренування в продукуванні можливих рішень (гіпотез) істотно підвищує показники побіжності, гнучкості і оригінальності мислення.

10. Ширше застосовувати проблемні методи навчання, які стимулюють установку на самостійне або за допомогою викладача відкриття учнем нового знання, підсилює його віру в свою здібність до таких відкриттів.

11. Вельми корисним для розвитку творчого мислення є навчання спеціальним евристичним прийомам рішення задач різного типу.

12. Найважливішою умовою розвитку творчості учнів є спільна з дорослим діяльність. Вона можлива лише за ситуації, коли розв'язується задача, відповідь на яку не знає ні учень, ні вчитель. У цих умовах задача перетворюється з учбової в реальну наукову або виробничу проблему.

13. Всіляко заохочувати прагнення учня бути самим собою, його уміння слухати своє «Я» і діяти відповідно до його «порад». Для цього на всіх етапах навчання вчитель повинен не просто декларувати свою повагу до особистості учня, але і реально відчувати, переживати ні з чим не порівнянну цінність кожної особистості.

В цілому, виділяють п'ять видів діяльності вчителя в навчальному процесі, які вважають сприятливими для творчого розвитку учнів:

·          діяльність, що мотивує учнів до процесу навчання та сприяє розумінню ними його значення для особистісного розвитку;

·          діяльність, що цілеспрямовує, орієнтує учнів на мету і результат, який треба отримати, спрямовує їх увагу на зміст і значення творчої діяльності, яку вони виконують;

·          діяльність, що індивідуально диференціює учнів, розвиває різні рівні можливостей учнів, не обмежує їх у часі, стимулює всіх до відповідей;

·          діяльність, яка організує колективну творчу діяльність учнів забезпечує організацію групових форм творчої навчальної діяльності;

·          діяльність, яка організує контрольно-оцінювальну діяльність учнів.

Створення продуктивної пізнавальної атмосфери в навчальному процесі сприяє формуванню творчої особистості учня, діяльність якої відрізняється новизною, неповторністю, оригінальністю, для якої потреба в творчості є життєвою потребою, а творчий стиль діяльності — найбільш характерним.

3.2. Вимоги до змісту навчання

Спрямованість навчально-виховного процесу на творчий розвиток учнів значною мірою залежить від ефективного використання змісту навчальних предметів для організації творчої навчальної діяльності учнів. Чому? Бо основним джерелом інтересу до творчої навчальної діяльності є, насамперед, її зміст. Сам метод, як відомо, виступає в ролі засобу руху змісту навчального матеріалу. Для того, щоб зміст здійснював ефективний стимулюючий вплив, він повинен відповідати цілому ряду вимог, сформульованих у принципах навчання (науковість, зв'язок з життям, систематичність і послідовність тощо). Існують і деякі спеціальні методи, спрямовані на підвищення стимулюючого впливу змісту, такі як створення на уроці ситуацій новизни або проблемності. Викладач може акцентувати увагу учнів на актуальних проблемах, що досліджуються в науці, на найважливіших відкриттях у науці і техніці, досягненнях сучасної культури, мистецтва й літератури.

Закономірності творчого процесу накладають певні вимоги до викладання і відбору змісту навчального предмета, до організації творчої навчальної діяльності.

Вимоги до технології розробки змісту навчального предмета, спрямованого на творчий розвиток учнів наступні:

·          зміст навчального матеріалу повинен виходити за межі загальноприйнятих програм;

·          відрізнятися більшим рівнем узагальненості;

·          враховувати інтереси учнів і стиль і темп засвоєння ними знань;

·          залишати учням можливість більш глибокого проникнення у сутність тієї чи іншої вивченої теми.

З метою підвищення впливу змісту навчання на розвиток творчих здібностей учнів доцільно вчителю провести аналіз змісту навчальної програми з навчального предмету та визначити, які психічні процеси та творчі уміння особистості учня можна розвивати при вивченні тієї чи іншої теми. На підставі такого аналізу виявляються потенційні можливості, які закладені у змісті певного навчального предмету для розвитку творчої особистості учня. Це дає змогу коректувати зміст навчальних предметів з метою посилення їх спрямованості на розвиток творчих здібностей учнів. Крім того, такий підхід дає можливість також дібрати такі навчальні і навчально-творчі задачі, які забезпечують найефективніше використання змісту певної теми для розвитку мотивів, характерологічних особливостей, творчих умінь і психічних процесів, які сприяють успішній творчій діяльності учнів.

3.3. Основні прийоми та методи стимулювання творчої діяльності учнів

Під стимулюванням творчої активності учнів у процесі навчання розуміють таку діяльність вчителя, яка спрямована на формування мотивів творчої діяльності і підвищення наявного рівня творчої активності на конкретному уроці до необхідного і достатнього, тобто такого, що забезпечує виконання запланованої вчителем мети та конкретних творчих завдань.

При цьому творча активність учнів полягає у здатності змінювати навколишню дійсність відповідно до власних потреб, інтересів, мети навчального процесу, вона виявляється в енергійній, інтенсивній діяльності, спрямованої на засвоєння і творче застосування знань, умінь і навичок. До основних критеріїв вияву творчої активності учня на заняттях відносять:

·          вміння сформулювати проблему або побачити суть поставленного перед ним творчого завдання;

·          вміння виділити в ньому головне і найсуттєвіше, самостійно розв'язати і надати розв'язанню завершеного вигляду;

·          вміння вийти за межі завдання, перетворити завдання на стимул.

Для стимулювання творчої активності учнів використовуються такі найважливіші методи і прийоми:

·          стимулювання зацікавленості, творчого інтересу;

·          цікаві аналогії;

·          створення ситуацій емоційного переживання;

·          розвивальні ігри;

·          метод відкриття;

·          створення ситуацій з можливістю вибору;

·          використання запитань, що стимулюють процеси мислення;

·          підвищення стимулюючого впливу змісту навчального матеріалу.

Розглянемо їх більш детальніше.

Стимулювання зацікавленості, творчого інтересу. У навчальний процес вводяться цікаві приклади, досліди, парадоксальні факти, використовуються розповіді про фантастичні передбачення. В.О. Сухомлинський зауважував, що мислення починається зі здивування. Підбір таких прикладів завжди знаходить відгук в учнів, тому доцільно доручати учням підбирати їх самостійно.

Цікаві аналогії. Цікаві аналогії стимулюють інтерес до самостійного навчання, творчого пошуку. Наприклад, пізнавальну активність учнів стимулюють аналогії між фізичними явищами, які вивчили учні, і природними об'єктами. Так, при вивченні явищ локації наводиться аналогія із засобами орієнтування кажанів, при розгляді підйомної сили крила літака наводиться аналогія з формою крила птахів.

Створення ситуацій емоційного переживання. Цей прийом полягає у створенні ефекту здивування, захоплення, недовіри. Виникненню емоційних переживань сприяють незвичайність наведеного факту, парадоксальність досліду, грандіозність і несподіваність цифрових даних. Обов'язкова умова - переконливість прикладів.

Метод відкриття. Метод відкриття - створення в процесі навчання ситуації наукового експерименту. Він стимулює активну творчу діяльність учнів, підвищує їх зацікавленість у навчальному процесі, сприяє розвитку дослідницьких нахилів, активності учнів при засвоєнні навчального матеріалу, стимулює їх інтелектуальну діяльність, закріплює впевненість у своїх можливостях, виховує незалежність поглядів.

Ситуації з можливістю вибору. Цей метод полягає у тому, що на уроці створюються ситуації, які спонукають учня до вибору. Такі ситуації стимулюють активність і самостійність у навчанні. Вони можуть бути трьох рівнів. Найнижчий - це вибір з двох, далі - створення вчителем різних ситуацій з можливістю вибору і третій рівень - це створення таких умов, коли самі учні перевіряють свій власний вибір, а викладач переймає роль помічника.

Запитання, що стимулюють процеси мислення. В.О. Сухомлинський підкреслював, що творча праця педагога, перш за все, полягає в тому, щоб учнів учити мислити, що це - найважливіший аспект педагогічного процесу. Запитання, які ставить вчитель учням, можуть бути вузькими, відкритими і стимулюючими процеси мислення вищого рівня. Вузьке запитання – це запитання, що передбачає тільки однозначне тлумачення. На таке запитання дається цілком однозначна відповідь. Запитанням відкритого типу називається таке запитання, яке передбачає детальну відповідь з переліком якостей чи рис по суті питання. В цьому випадку учні застосовують набуті знання, а також дають волю своїй фантазії, уяві. Крім того, такі запитання закріплюють впевненість у тому, що може бути кілька варіантів відповідей, і стимулюють процеси мислення.

Метод колективного пошуку оригінальних ідей. Цей метод дозволяє активізувати творчу діяльність учня, використовуючи його інтуїцію.

Розвивальні ігри. Значна роль у розвитку творчої особистості учня належить іграм нового типу - іграм, які моделюють сам творчий процес, і в процесі яких створюються сприятливі умови для розвитку творчих можливостей учнів. Такі ігри називаються розвивальними. Створення атмосфери співтворчості, співробітництва - центральне завдання в викладача при реалізації ігор в навчальному процесі.

Розвивальні ігри сприяють розвитку різних інтелектуальних якостей, а саме: уваги, пам'яті, особливо зорової; вміння знаходити закономірності, класифікувати та систематизувати матеріал; здатності до комбінування; вміння знаходити помилки й недоліки; просторового уявлення; здатності передбачати наслідки власних дій тощо.

Головна особливість розвивальних ігор полягає в тому, що при їх застосуванні один з основних принципів навчання – від простого до складного - об'єднується з принципами організації творчої діяльності – самостійно за здібностями, своїм темпом діяльності. За таких умов учень може наближатися до оптимальної реалізації своїх можливостей.

Отже творчий потенціал вчителя повинен бути спрямований на формування творчої особистості учня. При цьому велике значення має підготовка вчителя до оволодіння методами та прийомами стимулювання творчої активності учнів на уроці, технологією формування творчої особистості.

3.4. Вимоги до особистості викладача

Педагогічна праця нетворчою не буває, тому що неповторні учні, обставини навчання й особистість педагога.

Творчість у практичній діяльності педагога настільки різноманітна, що можна говорити про можливі аспекти її прояву. Вона може виявлятися:

·          у нестандартних підходах до рішення проблем;

·          у розробці нових методів, форм, прийомів, засобів і їх оригінальних сполучень;

·          в ефективному застосуванні наявного досвіду в нових умовах;

·          в удалій імпровізації на основі як точного знання і компетентного розрахунку, так і високорозвиненої інтуїції;

·          в умінні бачити можливі варіанти рішення однієї і тієї ж проблеми;

·          в умінні трансформувати методичні рекомендації, теоретичні положення в конкретні педагогічні дії тощо.

Усе це взаємозалежні і пересічні прояви творчості. Вищим рівнем творчості в практичній діяльності педагога є створення принципово нових, високоефективних систем, методів, методик навчання, виховання і розвитку учнів.

Саме тому першочергове завдання педагога, як відмічав В.О.Сухомлинський, складається у тому, щоб відкрити у кожній людині творця, поставити його на шлях самостійної, творчої, інтелектуальної праці: “Розпізнати, виявити, розкрити в кожному слухачеві його неповторно-індивідуальний талант – означає підняти особистість на високий рівень розквіту позитивних якостей”.

Педагог, який творчо реалізує свої педагогічні здібності, розвиває й укріплює внутрішній потяг до самовдосконалення, вбачає сенс не тільки в самостійному творчому пошуку, а й в колективному, разом з учнями.

Під час спільної праці він формує в учнів:

·          культуру навчальної праці;

·          реалізує принцип переконаності учнів у дієвості та необхідності знань;

·          розвиває самостійність учнів як засобу їх інтелектуального розвитку;

·          навчає їх самостійно регулювати свою розумову діяльність, тобто визначати мету, виробляти стратегію дій з її реалізації, керувати процесом мислення;

·          навчає таким прийомам мислення, як порівняння, узагальнення, класифікація, встановлення причинно-наслідкових зв'язків тощо;

·          в повній мірі використовує виховний потенціал мотивування оцінки, створює ситуацію успіху та просування учня в творчому пошуку;

·          створює необхідну психологічну атмосферу підтримки та розвитку особистості.

В цілому, викладач, який формує творчу особистість, повинен бути новатором по суті своїй. Тільки тоді нові ідеї, прогресивні принципи та прийоми допоможуть йому створювати нові педагогічні технології, впроваджувати різноманітні інновації в навчально-виховний процес, які сприяють розвитку активних, творчих фахівців.

Вчителю необхідно усвідомити цінність для розвитку творчості учнів, яка основана на гуманних принципах:

·          бачити в учневі самооцінну та унікальну особистість;

·          вважати головною точкою опори в педагогічній діяльності досягнення учнем успіху;

·          усвідомити великий творчий потенціал учня і сприяти його самоактуалізації;

·          демонструвати довіру до учня з самого початку і на протязі всього навчання;

·          визнавати та поважати внутрішню мотивацію поведінки та діяльності учня;

·          бути доступним для кожного учня;

·          виявляти активність у взаємодії, не бути «стороннім спостерігачем»;

·          виявляти відкрито свої почуття, переживання;

·          розвивати здібність відчувати емоційний настрій класу.

Життя не стоїть на місці. Воно висуває перед вчителями школи постійно нові вимоги. І тільки той учитель відповідає сучасності, який постійно працює над собою, підвищує свої загальні та спеціальні знання, удосконалює свою педагогічну майстерність та моральність.

На сучасному етапі головне завдання вчителя полягає у тому, щоб залучити учня до активної і самостійної діяльності. Ідеться про особливу позицію педагога в системі взаємодії з учнями. Її суть полягає в тому, щоб організовувати, керувати, корегувати діяльність учня.

Педагог не просто джерело цінної інформації, а науково підготовлений організатор активної праці учнів по самовихованню, самонавчанню, саморозвитку.

Саме тому до викладача пред’являються наступні вимоги:

·          віддавати безумовну перевагу педагогічній творчості перед звичайними, але ж застарілими педагогічними парадигмами;

·          прищеплювати уміння майбутнім фахівцям творчо застосовувати свої знання в професійній діяльності;

·          забезпечити єдність педагогічного та психологічного підходів до кожного учня, вміти бачити в ньому не об’єкт для застосування освітніх та виховних зусиль, а суб’єкт, здібний вступати з викладачем у співробітництво;

·          бачити головну мету навчання в розвитку особистості учня, а не в передачі йому лише конкретних знань, умінь, навичок;

·          усвідомити, що найбільшу цінність має не слухняність учня, а його самовизначення, яке призводить до найбільш повного розкриття особистості.

Сміливіше йти на навчання за індивідуальними планами, удосконалювати організацію та всебічне методичне забезпечення, перш за все, самостійної роботи учнів, підвищити їх відповідальність за результатами своєї праці, забезпечити об’єктивну оцінку їх підготовленості. Використовуючи активні форми та методи навчання та контролю учнів, настійливо розвивати їх творче мислення; створити та підтримувати в учнівських колективах культ навчання, умови напруженої боротьби за знання. Досягати ефективного виховного впливу колективу на переконання, поведінку та моральне обличчя кожного з його членів; перенести акцент в педагогічному процесі від існуючого стереотипу ― вчитель навчає до ідеалу ― учень навчається.

Саме тому важливо, щоб у кожного педагога було бажання, змінитися і щоб кожен викладач уявляв, яким чином можна досягти бажаного результату. В цілому, професійні якості педагога повинні співвідноситись з наступними постулатами – заповітами його різнобічної діяльності: поважайте в учневі Людину, Особистість (що є конкретизацією золотого правила давності – відносьтесь до інших так, як би ви хотіли, щоб відносились до вас); постійно шукайте можливість саморозвитку та самовдосконалення (бо як відомо, що той, хто не вчиться сам, не може розвивати смак до навчання, ― розумовий апетит у інших); надавайте учневі знання так, щоб він бажав і міг їх засвоїти, був готовий їх використовувати в різних ситуаціях і в своєму саморозвитку; відкривайте перед учнями перспективи їх розвитку та зростання, допомагайте досягти успіху; вірте в безмежні можливості учнів, будьте оптимістом.

Ці постулати власне конкретизують загально відомий тезис: ― тільки особистість виховує особистість, тільки характер формує характер. Отже, вчитель – це людина, що скерована в майбутнє, формує активних, творчих учнів, справжніх громадян і патріотів України на засадах гуманізму та демократії; створює умови для самонавчання, самовиховання, саморозвитку кожного учня.

І саме тому вчитель для якісного виконання свого призначення повинен бути Особистістю, Педагогом, Вихователем, Громадянином, Взірцем для своїх молодших товаришів (учнів).

ВИСНОВКИ

В умовах інтенсивного розвитку науки, техніки, виробничих технологій, збільшення обсягів нової інформації принципово змінюється мета та завдання освіти. Питання розвитку творчої особистості набуває особливої ваги в умовах зміцнення та вдосконалення української державності, що зумовлює необхідність підвищення інтелектуального та культурного потенціалу суспільства та вдосконалення всіх ланок навчально-виховного процесу. Кардинальні зміни в суспільстві, які спричиняють потребу в розвитку і використанні на благо суспільства творчі здібності особистості, диктують необхідність оновлення сфери освіти. Одним з пріоритетних її напрямків стає формування творчої особистості, здатної до гнучкої адаптації в будь-яких умовах. Саме тому існує потреба у вдосконаленні існуючих і розробці нових педагогічних систем та психологічних підходів до розвитку творчості учнів. Здібність до творчості як процесу є однією з найбільш важливих умов для успішного самовираження людини, всебічної самореалізації та адаптації особистості у сучасному світі.

Проте, в сучасних освітніх закладах питома вага часу, що відводиться на розвиток творчості учнів, дуже мала. Так, частка часу на творчі ситуації (вирішення творчих завдань, навчальних проблем, дискусії та інше) в реальній педагогічній практиці складає дуже малий відсоток. На уроках рідко виникають дискусії, більшість учнів бажають уникнути невдачі, що характеризує їх тривожність, невпевненість, низьку самооцінку, пояснення своїх невдач зовнішніми причинами.

Отже, для формування і розвитку творчого стилю діяльності (однієї з основних цілей системи освіти) потрібно спеціальним образом організоване соціально-педагогічне середовище, певні педагогічні засади.

До них відноситься:

·          педагогіка співробітництва;

·          педагогіка оптимізму і успіху;

·          проблемне навчання;

·          діалог як форма творчої діяльності;

·          рефлексивна позиція викладачів і учнів у навчальному процесі;

·          самостійна робота учнів.

Однією з головних складових творчого середовища в процесі навчання є педагог. Тільки творчий наставник здатний виховати творчу особистість. Причому, головним для викладачів є розвиток у учнів мотивації творчого підходу у навчально-виховному процесі. Оскільки звичайне нав’язування педагогам нових творчих методів та засобів викладання не може бути ефективним без внутрішньої мотивації.

Саме тому педагогіка творчості припускає позицію викладача не поза, а усередині системи навчальної діяльності, тобто педагог виступає як консультант, організатор середовища навчання, своєрідний посередник між учнями і соціальним досвідом у формі культури. При цьому важливо особливо відзначити, що вирішальний вплив учнів здійснюється не через інформацію і слово педагога, а через його особистість.

Готовність викладача до творчого пошуку разом з учнями, уміння створювати атмосферу продуктивного пізнання на уроці залежать від його обізнаності та володіння арсеналом педагогічних умінь та навичок, знання предмета, глибокого інтересу до нього. Лише на основі цього вчитель може творчо використовувати навчальні та виховні прийоми, комбінувати їх, впроваджувати нові методики, виробляти нові, нестандартні прийоми активізації пізнавальної діяльності учнів.

У контексті розглянутого питання можна стверджувати, що особистість викладача – це «інструмент» його творчості. Очевидно, що в умовах міжособистісної, а не рольової взаємодії, багаторазово зростають вимоги до особистості викладача, причому, в основному, не за рахунок збільшення його знань, а у результаті оволодіння їм педагогічною технікою і формування відповідної педагогічної Я-концепції.

На сучасному етапі головне завдання педагога полягає у тому, щоб залучити учня до активної і самостійної творчої діяльності. Ідеться про особливу позицію педагога в системі взаємодії з учнями. Її суть полягає в тому, щоб організовувати, керувати, корегувати діяльність учня, який є суб’єктом, здатним до керування власною діяльністю.

Вчитель не просто джерело цінної інформації, а науково підготовлений організатор активної праці учнів по самовихованню, самонавчанню, саморозвитку.

Звичайно важко наперед визначити міру творчості, яка необхідна для вирішення завдань навчання в конкретних навчальних ситуаціях. В навчальному процесі завжди поєднується нормативне і творче, обов’язкове і варіативне, типове та індивідуальне. Чарівність творчості – в новизні, неповторності, індивідуальності рішення, оригінальності підходів і засобів. І якщо задумане вчителем вдається реалізувати, він відчуває високе задоволення і може вслід за В.О. Сухомлинським повторити: «Творіння людини – велике щастя».

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.     Конституція України, 1996р .

2.     Закон України «Про освіту», №1060-XI від 19 грудня 2006 року.

3.     Закон України «Про загальну середню освіту», 2006р.

4.     Закон України «Про національну програму інформатизації», відомості Верховної Ради України, 1998р. №27-28.

5.     Концепція 12-річної середньої загальної освіти// Директор школи. – 2002. – №1.

6.     Національна доктрина розвитку освіти України XXI ст. – К.: Шкільний світ. 2001.

7.     Державний стандарт базової і повної загальної середньої освіти// Освіта України. – 2004. – №5.

8.     Програма для загальноосвітніх навчальних закладів «Українська мова».

9.     Програма для загальноосвітніх навчальних закладів «Українська література».

10. Інтерактивні технології навчання: теорія, практика, досвід: методичний посібник. – К. – 2002.

11. Казаков Е.И.; Тряпицына А.П. Диалог по лестнице успеха. – СПб., 1997.

12. Когут О.І. Інноваційні технології навчання української мови і літератури. – Тернопіль: Астон, 2005.

13. Мистецтво життєтворчості особистості. Науково-методичний посібник: У ІІ-х частинах. – К.: ІЗМН, 1997.

14. Пометун О., Пироженко Л. Інтерактивні технології навчання: теорія, практика, досвід, метод, посібник. – К.: АПН. – 2002.

15. Пометун О. Компетентнісний підхід – найважливіший орієнтир розвитку сучасної освіти// Рідна школа. – 2005. – №1. – С.65-69.

16. Пометун О.І. Теоретичні засади формування громадянської  компетентності учнівської молоді// Управління школою. – 2005. – №8. – С.5-7.

17. Сиротинко Г.О. Сучасний урок: інтерактивні технології навчання. – Х.: Основа, 2002.

18. Унт И.Э. Индивидуализация и дифференциация обучения. – М.: Педагогика, 1990.

19. Формування особистості в умовах державності //Освіта. – 1999.

20. Шулдик В.І. Педагогічний аспект диференційованого підходу до учнів у навчальному процесі: Навчально-методичний посібник: – К.: ІЗМН, 1997.